Як саме іноземні продукти захоплюють ринок, чому це відбувається, і що робити для збереження українського виробництва?
Перший квартал 2025 року був тривожним закликом до українських сирів: імпорт твердих та напівсолідних сирів збільшився на 25% порівняно з тим самим періодом 2024 року. Найбільше продукція з Польщі, частка яких становить від 1,5 до 1,8 тис. Тонн, постачається на український ринок, що становить 10% від загального польського експорту сирів. Український ринок поглинає до 8 тисяч тонн продукції на місяць, і, за словами експертів, потенціал для подальшого зростання імпорту ще не вичерпаний.
Ситуація з незаконними поставками виглядає ще більш загрозливою: згідно з оцінками Союзу молочних підприємств, щомісяця потрапляє на український ринок близько 1 тис. Тонн контрабанди, що падають на український ринок. Цей обсяг не підлягає державному контролю, не оподатковується і створює додатковий тиск на національного виробника.
У січні лютого 2025 року, за даними SMP, імпортна продукція займала 47% ринку твердого сиру. Це означає, що майже половина продуктів, які опиняються на столах українців, мають іноземне походження.
На перший погляд ситуація виглядає парадоксально. Вартість логістики, зберігання, митних процедур та послуги експортних каналів повинна бути дорогою. Але весь шлях: ціни на іноземну продукцію нижчі, ніж вітчизняні. Причини полягають у глибині економічної структури та підтримки, наданих європейськими урядами власним виробникам.
Європейський Союз збільшується до 30% від вартості молока, що може значно знизити вартість готового продукту. Польські підприємства, які є основними постачальниками сирів до України, здатні скинути, використовуючи прибуток від інших ринків ЄС для покриття втрат від продажу в Україні. Це дозволяє їм витіснити місцевих виробників, не ризикуючи власною прибутковістю.
Ще одним важливим фактором є практика платежів з торговими мережами. Для імпортованого сиру супермаркети платять негайно, натомість вітчизняні виробники отримують гроші із затримкою 120 днів. Такий дисбаланс дозволяє мережам більш ефективно обертати фонди на імпорт, ніж для української продукції. Крім того, прямі договори з іноземними постачальниками дозволяють супермаркетам формувати власні бренди та заробляти більше на ексклюзивних продуктах.
В Україні є 20-30 середніх та великих сирів, які забезпечують основні обсяги національного виробництва. Ці підприємства часто формують місто, особливо в регіонах, де інші види промисловості майже відсутні. У сирній промисловості працює близько 200 тисяч людей – від фермерів до продавців.
Зникнення цих підприємств може мати катастрофічні наслідки: зменшення кількості господарств, зменшення худоби, втрата робочих місць, зниження невеликих громад. За словами представників галузі, якщо ситуація не зміниться, до кінця 2025 року більшість великих сирів можуть припинити роботу.
На думку експертів, необхідно змінити підхід до захисту внутрішнього виробництва. Одним із запропонованих рішень є впровадження Національної програми кешбеку з 30% вартості придбаного українського сиру. Така подія може стимулювати внутрішній попит, заощадити робочі місця та забезпечити бюджет. Однак обсяг підтримки виглядає недостатнім – лише 100 мільйонів UAH на рік для всієї галузі.
Також обговорюється можливість повернення спеціального режиму ПДВ для молочних ферм, який діяв до 2017 року. Під час її скасування Україна втратила майже 40% від кількості корів. Відновлення цього механізму може знизити вартість молока і, відповідно, готового продукту.
Окрім фінансової підтримки, сири наполягають на необхідності переглянути принципи взаємодії з роздрібною торгівлею. Домінування супермаркетів на 70% ринку створює дисбаланс, який працює для імпорту. Контракти з українськими виробниками повинні бути рівними, прозорими та вигідними для обох сторін.
Інша область полягає у зниженні податкового тиску, спрощення сертифікації, логістики та доступу до ринків. Тільки створюючи справедливі умови для конкуренції, ми можемо поговорити про реальні шанси зберегти галузь.
Український сир – це не просто харчовий продукт, а частина культурної, економічної та соціальної тканини країни. Її зникнення означатиме не лише втрату робочих місць, а й на втрату частини національної ідентичності. У ситуації, коли імпорт переважає за ціною, і держава не надає належної підтримки, надія залишається лише щодо переосмислення політики в агро -індустріальному комплексі.
Замість прямих втручань на ринок держава може створювати правила, які дозволять місцевим виробникам боротися за свого споживача на рівних умовах. Поки це не сталося – кожен шматок імпортного сиру на нашому столі поступово витісняє цілі покоління українських виробників з гри.
