Михайло Смачило, засновник медичного центру Святої Терези у Тернополі, поділився історією, яка змушує задуматися про справжню цінність людського життя, каже Сучасний.
Його остання поїздка до Польщі для онкохворого перетворилася на справжній квест із, здавалося б, нескінченними перешкодами.
Початок був обнадійливим – о шостій ранку з Тернополя черга на кордоні була невеликою. Але життя, як завжди, внесло свої корективи.
Паспортні пригоди та дипломатичні привілеї
Перший сюрприз чекав на паспортному контролі. Замість біометричного документа лікар взяв старий паспорт. Наші прикордонники, звісно, запропонували показати фото правильного документа – мовляв, може, він буде дійсним. Але хіба це можливо в офіційних справах?
Довелося повертатися, дві години чекати, поки з Тернополя привезуть потрібний паспорт. Але вже з досвідом увімкнув режим об’їзду і швидко доїхав до польського кордону. До речі, подолав його лише о другій годині дня, а о дев’ятій вечора був у пункті призначення.
Польський кордон зустрів особливою атмосферою – всюди військові зі зброєю, адже напередодні «мотоблоки» нагадували про себе. Смачило, як порядна людина, увімкнув аварійку, але отримав ввічливе попередження: українська медична допомога в Польщі не має таких привілеїв.
Засновник медичного центру перевіз пацієнта через кордон
Найцікавіше почалося, коли попереду з'явився дипломат на купе “Мерседес”. Поляки оббігли його, випустили з черги та змусили чекати українську швидку. Логіка зрозуміла – протокол є протокол, але коли справа стосується людського життя, ми хочемо більшої гнучкості.
На українському кордоні ситуація повторилася – дипломата “розстріляли”, а бригада медиків стояла в черзі. Смачило не витримав і прямо запитав: «Холодного?» Це диво, що обробка раптом прискорилася.
Коли місія важливіша за втому
Результат поїздки вражає: двадцять сім годин за кермом. Лікар зізнається, що навіть лежачи вдома на дивані, все одно відчуває, що йде. На об’їзній Львова затори, нерви на межі, але головне – пацієнта прийняли, місію виконали.
Ти знову підеш? Мабуть ні, каже Смачило. Але знаючи медиків, особливо тих, хто присвятив своє життя порятунку людей, можна бути впевненим, що якщо вони ще раз подзвонять і звернуться за допомогою, він знайде в собі сили.
Це медицина без кордонів – коли лікар стає не просто спеціалістом, а рятівником, готовим подолати будь-які перешкоди заради чужого життя.
