1 квітня 2015 року працівник районного департаменту Зборів головного директора СЕС у регіоні Троніпіл (далі, згаданий державною службою надзвичайних ситуацій у Україні в регіоні Троніпіля), Михайл Д. була мобілізована до рангів Збройних сил України та військової служби більше ніж 7 років, в конкретних учасниках. Після звільнення чоловік повернувся до попереднього місця, а 5 лютого 2024 року він був звільнений за згодою сторін на основі пункту 1 мистецтва. 36 Кодексу праці України.
8 березня 2024 року Михайл Д. отримав інформацію про оплату та оплату, а 24 квітня цього року-розрахунок платежів за типами заробітної плати та сповіщення, що відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 9 Закону України “у відпустці” грошова компенсація за невикористані дні відпустки не передбачена.
Михайл Д. звернувся до окружного суду Зборива (рішення від 22 травня 2024 р.) Та Адміністративному суді району Троніпіль (рішення від 10 червня 2024 р.) З відповідними позовами, але йому було відмовлено та пояснено у відкритті провадження про те, що трудові спори не підлягали компетентності.
Тому для захисту своїх прав у порядку цивільного судочинства Михайл Д. звернувся до окружного суду Зборива і попросив стягнути з Державної служби екстреної допомоги України в регіоні Тернопіль 117 тисяч 682 UAH компенсації за невикористану дні щорічної відпустки під час роботи з 1 квітня 2015 по 18 липня 2022 року.
Рішення окружного суду Зборів від 24 липня 2024 року було задоволене.
Не погоджуючись із рішенням суду, Державна служба екстреної допомоги України в регіоні Троніпіль подала апеляцію та попросила цього рішення скасувати та відмовити Майкла Д., щоб задовольнити позов. Мотивуючи свої вимоги, апелянт зазначив, що під час військової служби в підрозділах Міністерства оборони України позивач використовував відпустку. Крім того, згідно з ст. 6 Закону України “у відпустці” він надає щорічну базову відпустку в 24 календарні дні, і він рахував 31 день на рік.
Під час засідання апеляційного суду Троніпіля Колегія суддів, проаналізувавши матеріали цивільної справи докладно в рамках апеляційної скарги, погодилася з рішенням районного суду про необхідність сплати Михайла Д. Компенсації за невикористану дні щорічної відпустки, але в меншу суму.
Таким чином, відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 9 Закону України “у відпустці”, час перебування працівника в Збройних Силах (тобто, коли він насправді не працював, але за ним місце роботи та заробітна плата) включається до тривалості служби, що дало право на базову щорічну відпустку. Таким чином, після демобілізації Майкл Д. мав право на підприємство, де він працював перед призовністю, у щорічній відпустці на весь період військової служби та у випадку звільнення – за компенсацію.
Однак, з моменту закону України “про поправки до певних законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” 1 липня 2022 р. № 2352-IX (набули чинності 19 липня 2022 р.) Змінено частину 3 ст. 119 Трудового кодексу України, а саме, слова “збережене місце роботи, позиції та середній заробіток” замінюються словами “зберігається місце роботи та позиції”, тому Михайл Д. попросив відновитись після компенсації підсудного за невикористані дні щорічної відпустки з 1 квітня 2015 року по 17 липня 2022 року.
Колегія суддів погодилася з аргументами апеляції щодо необхідності зменшення суми компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, оскільки відповідно до положень частини 1 ст. 6 Закону України “у відпустці”, щорічна базова відпустка надається працівникам, що тривають щонайменше 24 календарні дні для робочого року, який враховується з дати завершення трудового договору. Однак ані справа справи, ні районний суд не встановлюють підстав для обчислення більше днів щорічної відпустки, ніж це передбачено цим законом. Тому сума штрафних санкцій від підсудного повинна бути зменшена до 91 тисяч 126 UAH від компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
У той же час, колегія суддів встановила аргументи Державної служби надзвичайних ситуацій України в регіоні Троніпіля, що розрахунок та нарахування суми коштів, що підлягали компенсації від державного бюджету, належали до дискреційних повноважень предмета влади, яка є державною службою екстреної допомоги України в області Тронепіла. У той же час, колегія суддів підкреслювала, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини дискреційні повноваження не повинні застосовуватися довільно, а суд повинен бути максимально контрольованою на основі застосування дискреційних повноважень (справа “Хасан і Чауш В.Бульгарія” № 3085/96). Натомість підсудний помилково вважав свої повноваження дискреційними, оскільки у випадку умов, визначених законодавством, головне управління СЕС у регіоні Троніпіль був зобов'язаний вжити конкретних дій. Однак, всупереч вимогам поточного законодавства, відповідач не сплатив компенсацію позивача за невикористані дні щорічної відпустки, внаслідок чого Михайл Д. звернувся до суду відповідними позовами.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду Троніпіля, апеляція Державної служби екстреної допомоги України в регіоні Троніпіль була частково задоволена.
Рішення окружного суду Зборів від 24 липня 2024 р. – змінило та зменшило суму компенсації, зібрану від підсудного за невикористані дні щорічної відпустки на користь Майкла Д. з UAH 117 тис. 682 до 91 тисяч 126 UAH, прес -служби апеляційного суду Тернопіль.
Довідка: Дискреційні повноваження – це виключно компетентність офіційного або повноваження для прийняття різних рішень.
