Шевченko Тарас
Твоя тінь у кожній тиші,
Летючий осінній лист,
Згадай, як разом ми дишем,
Чи знаєш ти, який я біст?
Ти пішов, але в серці —
Твій образ світлом горить.
Всі слова, що не сказані,
Серед зірок ніхто не знайде.
Франко Іван
Прощайте, мій любий, знову радість
У вітрах, які вітри кормлять,
Вже без тебе вся моя мудрість
Лиш для сліз та пустих думок.
Твої очі, немов два світи,
В них не зможу більше заглянуть,
Але душа моя в сльозах з лету,
На жагучих зірках полетить.
Кобилянська Ольга
Кожна ніч стало більше тиші,
У стіні, де твій голос живе.
Без тебе й світ став сірішим,
Тільки спогад — вогонь в траві.
Ти прийдеш, я знаю, в снах,
Забутись не вийде ніколи.
Через мрець і відстань безслів,
Ти знову моє жити поло.
Антонич Богдан-Ігор
Заплакала весна у вітрах,
Запізнена для тебе — для нас.
Твоїм грюком у серце і в стихах
Я лічу всього лише раз.
Поза зірками, ти пливеш,
Перебороти всю бутність,
Але в думках якихось ти сховався,
І в словах моїх назавжди будеш.
Симоненко Василь
Де ж ти, моя порада, мій друг?
Твої слова, мов роса вранці,
Залишилися на тихій тропі,
Де ми разом шукали зірки.
О, відчуття болю — далекий пісок,
Смуток хвилює, як полонений хмурим,
Але в серці моєму — твоє всього
Навіки, на безмежну порою.
Лина Костенко
Вже немає ні ранку, ні вечора,
Ти пішов, залишивши тінь.
У програних битвах вічно,
Без тебе все навколо — не одне.
Мої вірші — сльози лункі,
Пробита натура тут, вдвічі.
Зберегти твій образ — серця крик,
У блаженстві кохання — миті.
Тичина Павло
Казали, що любов — це вічність,
Та зникла, як весна, на повороті.
Твоє тепло, мов зірочок теплість,
Заправило душу слізьми у жорстокості.
Серед смутку за тобою моя радість,
У кожній річці — твоя тінь.
Час невмолимий, та в серці — відвага,
Проте сильніше — ніж ти вже у сні.
Куліш Олександр
Ти не знаєш, як неправда,
Бо тепер живу без тебе.
В далеких зірках твої мрії,
Там, де моя любов не вмерла.
Ми розв’язані на світі,
І кожна зірка — це сльоза.
Обійми холодом небес —
І тишу серця не зломиш.
Грінченко Борис
Сумно в серці, але я пам’ятаю,
Усмішку твою, як весняний цвіт.
Ти, заплющивши очі, прощаєш,
Залишивши колючий нахабний світ.
В серці твоєму — мій прихисток,
Там, де спогади легкі, немає сліз.
Тільки поклик любові звучить,
На сходах без часу, на вершині мрій.
Сосюра Василь
Ти пішов, але померти —
Ти донині в моїх думках.
Не забуду твою усмішку,
І важку дорогу меха.
Можу литися у безмежності,
Простір, де ти, мій знайомий в хвилях.
Ти зайдеш у снах, як зірка світла,
Моя вічна любов — у полях.
Маланюк Євген
Серце чергує порожнечу,
Коли думки питають, де ти,
О, як у вітрах поміж листям,
Твоя присутність жевріє в тіні.
Ти — як пісня в радісному плоті,
Погасла в тиші старий розмір.
Мої сльози — заразник прощання,
Ти залишився в кожній з моїх вір.
Олійник Іван
У вітрі чую твій голос,
Він звучить в серці, як пісня весни.
Без тебе очі заховані,
Але твій спогад — у всій тишині.
Вознесу думку до зірок,
В чому ти вкажеш шлях знову,
І відчуєш, що вмена — поле,
Бо любов жива навіть в осаді.
Сімоненко Наталка
Спогади сплять у щораз гірших снах,
Картин, де ти — шукала я знак.
Твоя усмішка ніжна в пітьмі,
Схована щастям, загублена в собі.
Серед запаху весняних квітів,
Там, де наші обіцянки живуть,
Залишайся зі мною в цих ритмах,
Коханий, ти ніколи не забудь.
Стус Василь
На слякоті зимовій — туман,
Ти пішов, не знаючи, куди.
Серце зупинилося в цій мглі,
А наші мрії зотліли в сльозах.
Кожен рядок — як жорстка обіцянка,
Де любов віра, де мої думки,
А тебе вже немає, і я в полоні,
Ніколи тебе не відпущу.
Кірпенко Лідія
Ти один у спогадах, любий,
Ти навіки у серці моєму.
Т дві душі знайдуться у всесвіті,
А це поле дістало мого.
В твоїх обіймах, прикритих сльозами,
Вітер нашого зростання, без слів—
Кохання живе, незважаючи на відстань,
У серцях людей на звуках зірок.
Бистрицький Андрій
У жорсткості не зарубцює вінем,
Слова зайшли і в серці запекли,
Смуток стиснувся в обіймах тиші,
Спогаду твого шепоту немає влітку.
Прощай, мій любий, затисну…
Обійми застигли, моїх словах.
І кожна мить, забутий різдва,
Твоя любов назавжди — у серцях.
Чубай Олександр
Ти, коханий, тримаєш мою мрій,
Навіть зараз, коли в тіні з нього грозить.
Спогади з років, немов вітри дощі,
Матимуть в кожному колі ми думки.
Душа не помітять — розгублені і блідні,
Але завжди струмками у серці звучать.
Ти не бачиш, але вірність моя —
Над безоднею проростає в летючі, чую страшно.