Суд у Тернополі зобов’язав лікарню відшкодувати матері понад 2 мільйони гривень за смерть дитини через лікарську помилку. Про це повідомляє Адвокатське об'єднання “Самуляк і партнери”.
4 червня 2018 року 4-річний хлопчик у важкому стані був доставлений до дитячої інфекційної лікарні. Замість менінгіту черговий лікар поставив неправильний діагноз – «гастроентеральна ферментопатія». Відповідно було призначено неправильне лікування. Коли хлопчикові стало гірше, інший лікар теж не змінив діагноз і не провів необхідних обстежень. Дитині не проводили необхідного лікування менінгіту. Наступної ночі стан різко погіршився, і Артем помер у реанімації.
Експертиза підтвердила, що лікарські помилки та несвоєчасне лікування безпосередньо призвели до смерті дитини.
Поліція відкрила кримінальне провадження за частиною 2 статті 140 Кримінального кодексу України, медикам висунуто обвинувачення та направлено до суду. Лікарям загрожувало до трьох років позбавлення волі.
6 листопада 2023 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду відкрито кримінальне провадження за обвинуваченням лікарів у вчиненому ними злочині, передбаченому ч. 2 ст. 140 КК України закрито зі звільненням лікарів від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності на підставі ст.49 КК України.
25 вересня 2024 року мати хлопчика звернулася до Тернопільського міськрайонного суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна комунальна лікарня №2» про стягнення з лікарні моральної та матеріальної шкоди.
28 липня 2025 року суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Якимець Т. І. цивільний позов матері хлопчика (справа № 607/20829/24) задоволено повністю. Обґрунтовуючи своє рішення, суд послався на правові позиції Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року (справа № 398/571/15-ц) дійшов висновку, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строку давності в контексті правового інституту, що розглядається, не свідчить про виправдання особи, визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою злочинного діяння, а тому зазначені підстави звільнення від кримінальної відповідальності не реабілітують.
Верховний Суд України у постанові від 19 серпня 2014 року (справа № 3-51гс14) вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених процесуальним законодавством засад змагальності та диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку про те, що законодавство не покладає на позивача обов’язок доводити відповідач. вини у заподіянні шкоди існує презумпція вини, тобто відсутність вини у заподіянні шкоди повинен довести її заподіювач. Якщо зазначене припущення не буде спростовано під час розгляду справи, то воно є правовою підставою для висновку про винність заподіювача шкоди, що підтверджено постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року (справа № 648/2035/17).
Відтак, суд констатував, що медики звільнені від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими підставами, зокрема, під час кримінального провадження не встановлено, що злочину не було, в їх діях (бездіяльності) немає складу злочину, відповідна особа не причетна до вчинення злочину, кримінального правопорушення, тому презумпція винуватості особи, яка завдала шкоди, не спростована.
Суд взяв до уваги, що справа стосується матері, у якої помер малолітній син у закладі охорони здоров’я. Позивачка зазначає, що вчора вони з сином разом жартували, сміялися, плакали, конфліктували, а сьогодні особливий світ, наповнений присутністю коханої людини, перестав існувати. Позивачка постійно переживає важкі психологічні етапи, що виснажує її морально та негативно позначається на її здоров'ї. Позивачка стверджує, що смерть дитини вплинула на її життя, в тому числі на продуктивність праці, яка в першу чергу залежить від емоційно-психічного стану особи.
Згідно з матеріалами справи, між діями медичних працівників, які не відповідали встановленим нормативним вимогам щодо лікування, та смертю неповнолітнього хлопчика існує нерозривний причинно-наслідковий зв’язок.
Суд врахував, що в даній справі йдеться про смерть малолітньої дитини, життя якої перебуває під особливою охороною держави. Йдеться про дитину, смерті якої, за висновками експертиз, можна було б уникнути за умови надання належної медичної допомоги, зокрема своєчасної діагностики одразу після госпіталізації.
Суд виходив із концепції неможливості знайти справедливий матеріальний еквівалент страждань, які особа зазнає у зв’язку з втратою близької людини, особливо коли йдеться про втрату, яку зазнають її батьки у зв’язку з втратою неповнолітніх дітей. На думку суду, біль і страждання від такої неминучої втрати, неможливості відновлення попереднього стану життя людини може оцінити лише людина, яка зазнала таких страждань. Отже, в основу визначення розміру моральної шкоди, за обставин даної справи, необхідно брати такий розмір, який особа, якій завдано таких страждань, вважає розумним і справедливим.
Інтереси матері дитини в суді представляв керуючий партнер адвокатського об’єднання «Самуляк і партнери» Володимир Янчишин, а позов підготувала Анастасія Німко.
PS: Цей випадок наочно продемонстрував, що закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності на підставі статті 49 Кримінального кодексу України не звільняє особу від цивільно-правової відповідальності. Більше того, у цивільній справі діє презумпція винуватості, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинна бути доведена особою, яка завдала шкоди. У цивільному судочинстві зазвичай йдеться про більш м’який стандарт доказування «баланс ймовірностей». У той же час у кримінальному провадженні встановлено набагато вищий стандарт «поза розумним сумнівом», де обвинувачення має використовувати свої аргументи, щоб виключити будь-які розумні контраргументи захисту. Звичайно, рішення суду не є остаточним. На матір хлопчика ще чекає виснажливий процес в апеляції та Верховному суді.
